Перша світова війна була початком змін, що змінили світ. Однак саме революції та боротьба народів за самовизначення не дали цій війні закінчитися звичним переділом сфер впливу, як це було у багатьох попередніх війнах. І через це будемо повертатися до аналогій знову і знову, бо і тоді, і зараз хибні переконання призводять до катастрофічних наслідків.
Як і сто років тому, в Україні існує прошарок людей, які свято переконані у тому, що всі люди на землі хочуть миру, добра та любові. І тільки деякі «погані» псують цілі народи чи країни. Так, в час Української національної революції керівники УНР були настільки впевнені у тому, що учасники Лютневої революції у Петрограді хочуть мирної, демократичної «оновленої» Росії з рівноправними народами, що майже рік не могли сформулювати поняття незалежної України. А крім того протягом цього року знищили власну армію, що мабуть і було основною причиною поразки Революції. Бо не тільки міжусобиці відіграли свою роль у перемозі безграмотного російського плебсу, а й відсутність елементарного захисту від ворога – бо ж «не росіяни вороги, ми з ними побудуємо нову демократичну Росію, а тільки комуністи». Через це мали потім «друзів» з боку Денікіна чи Врангеля.
Нерозуміння реальної ситуації призводить до негативних наслідків. Постійне вказування теперішніх деяких лібералів та «правозахисників» на те, що «треба змінити Росію», «треба, щоб російський народ скинув Путіна, і тоді ми зможемо говорити про примирення», «не можна забороняти опозиційний російський канал, навіть якщо він порушує українське законодавство» - і є цим нерозумінням. І навіть інфантильністю.
Путін не прилетів з Марса. Він сам не захоплював Крим і не вбивав тисячі людей на Донбасі, він не літав бомбардувати Алеппо. Це робили звичайні солдати, сини звичайних громадян. Тих, які люблять вчити усіх навколо, «как обустроить жизнь». І навіть якщо декілька одиниць з більше ста мільйонів любителів «бояришніка» будуть говорити, що вони проти війни, що «Крим – це Україна», а Путін – сатрап, якого треба скинути, то наступними їхніми словами будуть «ви неправильно робите… те і те». І так само будуть вчити, як любити Україну, бо взагалі, мишебратья. Так-так, це не тільки 86-90 відсотків «русскіх» так говорить, а цілком ліберальні опозиціонери. І згодом все знову повертається до дружби, а там і русскій язик, навіщо кордони, навіщо НАТО, Севастополь – город русской слави і т.д.
Бо не існує добрих ворогів. Громадяни РФ привели до влади Путіна і ко. І підтримують його одноголосно і одностайно. Російська Федерація – агресор і ворог. А країна – це громадяни, люди, вороги. І це треба вже сприйняти і зрозуміти.
Бо інфантильна дружба з тим, хто завтра буде вказувати, якою мовою розмовляти і як називати міста і села, який напрямок обрати – шлях до чергової катастрофи.
Навіть якщо він мило усміхається і співає пісні «скажи, чей Крым» і пускає сльозу на Майдані.